Микола Сова Тема: СІЛЬСЬКІ ІСТОРІЇ
Сільські їсторії

" МОЛОДА ГВАРДІЯ"

КОЛИ УКРАЇНА СТАЛА НЕЗАЛЕЖНОЮ,
появилося багато писак, які натхненно розповідали про свою боротьбу с комуністичним режимом. Але коли вони боролися? В кінці 80-х років, коли вже можна було критикувати партію, чиновників. А спробували б вони боротися в 60-ті роки.
А ми "Боролися!"
Отже, 7 листопада 1962 року. Який це день, надіюсь, народ пам"ятає.
Мені 15 років, я учень 8-го класу. В першій половині дня святкування в клубі річниці Великого Жовтня- концерт силами учнів школи.
Ввечері пішов в клуб. Це був перший рік, коли нам, восьмикласникам, дозволили вечорами відвідувати клуб. А там що? Парубки ганяють в більярд, забивають "козла", танці під радіолу. Нас туди не пускають. Потім кіно. Фільм старий і дивитися неохота.
Підходять мої ровесники: Міша С. і Ваня П. : " Поїхали в Діброву". Це село, а ми його називали хутір, за 3 км від нашого села. Там була бригада сусіднього колгоспу, початкова школа. А старшокласники ходили в нашу школу. Але входила Діброва до нашої сільради.
Поїхали! На вело і гайда! Тім більше, що там жила дівчина, яка мені подобалася.
Приїхали. А там також святкують: Приїхала кінопередвижка і буде кіно в приміщенні школи.
Щось ми там погиркалися з місцевими, двері закрилися і ми стоїмо на ганку. І тут бачимо, що на ганку висить прапор: СРСР чи УРСР- не пам"ятаю. Зриваємо прапор і тут....
Чуємо "туп- туп"- хтось чапає. Треба ховатися. Ми за школу, а там город і кучі гною. Хазяїн вивіз гній, але ще не розкидав. Недовго думаю "Шмяк" і державний прапор в кучі гною. Світить місяць, вітерець полоще прапор і ми, як американці на Місяці.
Що далі? Іван запропонував поїхати до його бабусі. Поїхали. Бабуся десь на гульках, а ми поїли сала з часником і знову поїхали до школи, а потім додому.
Вранці до мене почало доходити: "А що ми зробили?" Під час війни німці за таке розстрілювали. І нас за таке по головці не погладять. Треба тікати. На вело і в сусідній район до родичів.
Відвідав бабусь, а на душі неспокійно. Після обіду вирішив їхати додому. Що буде, те й буде!
Їду. Біля села Іван пасе корів. Махає. "Ну що"- питаю.

Іван почав розповідати. Правда це чи може його видумка, але це звучало так.
Голові сільраді доповіли: в Діброву залетіла банда, зірвала державний прапор, сунула його в гнояку, залізла до баби Катрі, випила самогон і з"їла сало.
Що далі? Цей день був вихідний, а сусіди Івана провожали сина в армію. Був там і голова сільради Іван підсів до нього і за чаркою умовив не роздувати цю цю справу. Так і зам"яли цей "теракт"

А з кіно в Діброві був ще один цікавий випадок. Але це вже зовсім інша історія.

Микола Сова Тема: СІЛЬСЬКІ ІСТОРІЇ
   СІЛЬСЬКІ ЇСТОРІЇ

ВІДДАВАЛИ КАТЮ ЗАМІЖ

Літо 1962 року. По селу як блискавка пронеслася звістка: Катя Сердюк (Микишка) виходить заміж! І не просто заміж, а аж на Кубань! А було Каті аж 16 літ.
Село гуло..Як так? За звичай в селі як було? Приходить хлопець з армії, гуляє з рік, вибирає наречену і весілля. А тут приїхав якийсь зайда і забирає дівчину.
Весілля такого, що триває декілька днів, не було. Була вечірка? Не знаю.
Катя поїхала на Кубань. Ходили чутки, що наречений якийсь далекий родич Микишам.
Одного вечора батько Каті, дядько Петро, присів біля двору на колодки і хлопці давай його питати:
-Дядьку Петро! Як же це так, що ви віддали Катю, не знаючи цю людину?
Петро почав розповідати. Це треба послухати його повільну особливу мову.
-Значиться, так.
- Сидимо ми з Грицьком -(братом) і на скрипках граєм. А він кругом хати ходить та й ходить.А тоді заходить.
Зняв фуражку.
-Здрасті,- каже.
-Здрасті, мил чоловік,-кажемо ми.
- А можна в бубін ударить?
-Пожалста. мил чоловік.
Так він як узяв бубін, як ударив!!!!!
- Так ми з Грицьком встали і сказали:
- Всьо! Дочь твоя!!
Через рік Каті вернулася в село. Сімейне життя не склалося. Вона погарнішала, приодяглася.. А потім поїхала на Донбас.
Хтось говорив мені, що і нині проживає там.
З Катериною пов"язана моя співоча кар"єра.
Але це зовсім інша історія.

Микола Сова Тема: СІЛЬСЬКІ ІСТОРІЇ
ПАСКА
Пройшла Паска. Ідуть поминальні дні. Згадав дитинство.
50-ті роки. Паска проходила так.
Вранці мама ставила на стіл яйця-не крашені. Тато не дозволяв красити яйця, хоча і не був комуністом. Потім відкривали барильце, де в смальці були домашня ковбаса і кендюх.
Снідали і тато йшов до школи. Там збиралися учні старших класів і йшли садити дерева вздовж дороги на Недригайлів. На погоду не звертали уваги. Було таке, що йшов сніг, але робота кипіла. За моя пам"ять там скільки насадили, що якби воно все виросло, то там повинен бути дрімучий ліс.
В ті роки церква в Недригайлові працювала і "несвідомі" сакунівці ходили святити Паску. Стояли там всю ніч. Деякі брали з собою і дітей.
В понеділок, на шкільній лінійці проводився розбір "польотів". Ставили перед строєм і ганьбили.
А молодші хлопчаки ранком ходили по дворах і кричали "Христос Воскрес!"
За це вони вони отримували крашанку, а якщо це була рідня, то і писанку. Також додавали печиво і цукерки.
Я, звичайно, сидів вдома.
Потім народ йшов на кладовище.
Повсюду на кладовище йдуть в поминальні дні, після Паски, а в Сакунисі не так. Чому?
Коли я збирався їхати в село в 2011р., то запитав в однокласника: "Коли краще приїхати, щоб зустріти більше людей?"
Відповідь "На Паску"
На кладовищі люди підходили до могил свої рідних, клали печиво, цукерки і крашанки.
А поті одна з жінок брала крашанку і катала нею по могилі, промовляючи жалібні слова.
Потім крашанку відпускали. А так як могили були у вигляді земляного горбика, то крашанка котилася вниз. І тут наступав вирішальний момент.
Весь цей час навколо могили стояв натовп "жаждущих"-хлопчаки.І кожний хотів схопити те яйце. Схопили і до наступної могили.
А потім в кінці кладовища застеляли домашні рушники, викладали все смачненьке і поминали рідних.
Співали? Бувало.
Дід Микиш Грицько говорив так: "На поминках ХАРАШО! Не треба чекати поки почастують. Бери наливай і пий. Одне погано : співати не можна. Але після четвертої чарки і співали"

Микола Сова Тема: СІЛЬСЬКІ ІСТОРІЇ

Вибори

Газета 'Голос Посулля' (це районка на моїй малій Батьківщині)
надрукувала мою замітку 'Вибори' з циклу 'Сільські історії'

http://content.foto.... width='482' height='600' border='0' alt='' style='border: 0px;'> Все вірно. Але я не написав, хто ж був цей член виборчої комісії, якого
шукали три дні. Просто не захотів називати прізвище.
А це був мій вчитель Шульга Михайло Олексійович.
Він вів нас в 2-4-х класах.
http://content.foto.... width='600' height='432' border='0' alt='' style='border: 0px;'> Приїхав він в наше село в 1956 році. Була в нього донька, старша за мене.
Це перша дівчина в селі, яка одягла штани і сіла за руль мотоцикла.
М.О. був строгим вчителем. Колись і мені перепало по голові метром.
Шишка була добряча!
Але він і його дружина (також вчителька) були склочними людьми.
І врешті, педколектив їх вижив з нашої школи.
Пройшло декілька років і Шульга появився в селі. І як!!
На машині 'Волга-ГАЗ-21' кольору кави з молоком.
Для села це була сенсація!
Як склалася його доля, мені невідомо.
Але пам'ять про мого вчителя залишилася

http://my9.imgsmail.... class='IEpng' border='0' width='15' height='15' style='border: 0px;'>	Микола Гнатюк - Ах, моє ти село	04:05

Микола Сова Тема: СІЛЬСЬКІ ІСТОРІЇ
СІЛЬСЬКІ    ІСТОРІЇ
ЯК МИКИШІ ЗАМІЖ ДОЧКУ ВІДДАВАЛИ.

В селі жили два брати Сердюки: Грицько та Петро.  Прозивали їх Микиші. До колективізації вони проживали на хуторі  Микиші. У Грицька дітей не було,  а в Петра було троє дітей.
  Я добре пам'ятаю  Катю Сердюк. Вона навчалася на  2  класи попереду мене. В 1961р.  Катя закінчила 8 класів і залишилася в селі.  А в наступному році по селу прокотилася звістка:  Катя виходить заміж!   І не просто заміж, а аж на  Кубань.
В селі було так: приходить хлопець з армії,  1-2 роки зустрічається з дівчиною,  а потім вони одружуються.  А тут?   Приїхав незнайомий парубок і забирає Катю на Кубань. А її було лише 16 років.
  Ввечері Петро вийшов на вулицю і вмостився на колодках. Парубки і давай допитувати його.
  -Ну, скажіть, дядьку Петро, як це ви віддаєте свою дочку незнайомій людині та ще аж на Кубань?
Правда, в селі говорили, що цей хлопчина далекий родич Сердюкам. Під час Голодомору  люди тікали на Кубань, на  Дон, в Грузію. І мої родичі живуть в Грузії і на Дону.
  Петро докурив самокрутку  і почав розповідати:
  -Сидимо, ото, значить, ми з Грицьком і на скрипках граєм. А він кругом хати ходить та й ходить. А тоді  зайшов, зняв фуражку та й каже:
-Добрий вечір!
-Добрий вечір, мил чоловік,- кажемо ми з Грицьком.
-А можна в бубін ударити?
-Пожалста.
Так він як узяв бубін, як ударив, так ми з Грицьком встали і сказали:
  -Всьо!  Дочь твоя!!
І поїхала Катя на Кубань. Але сімейне життя не склалося і через рік вона повернулася додому.  В селі заміжжя її не світило і виїхала Катя на Донбас.
А там і я поїхав із села і не знаю її подальшої долі

Микола Сова Тема: СІЛЬСЬКІ ІСТОРІЇ

  СІЛЬСЬКІ   ІСТОРІЇ
                        ПРО   КІНО
В 50-і роки клуб, кіно і танці були єдиною розвагою в селі.  Телевізорів ще не було, а радіо слухали не відриваючись від хатніх справ.
  В нашому клубі стояла стаціонарна кіноустановка і крутив кіно Василь Миколайович ДАЦЕНКО (якщо хтось із сакунівців прочитає цей запис-передайте йому привіт). Фільми крутили три рази на тиждень, згідно місячного графіка, який висів у коридорі.  Але  коли привозили якусь індійську мелодраму, то клуб не міг вмістити всих бажаючих. Деякі фільми крутили по два рази і сеанси закінчувалися біля 2-ї години ночі.
  Василь Миколайович  був людиною ініціативною і робив ще так: коли хороший фільм йшов у сусідньому селі (а до нас він повинен був попасти через 10-14 днів)  об'являли про початок позачергового сеансу годин на 11 ночі. В сусіднє село  посилали транспорт і чекали поки там пройде пів серії, забирали і везли в Сакуниху, де і починали крутити.  Потім їхали за другою частиною, потім за другою серією.
  Так було і на цей раз. Пройшла реклама на фільм   «Красное и Черное»  по Стендалю- 2 серії.  Народ  хотів видовища.  Але цей фільм в нас повинен був іти в кінці місяця.  І Василь вирішив прокрутити фільм два рази.
   В той вечір фільм крутили у Вільшані. Це за 20 км.  Вирішили – будемо возити!  Алла, завклубом, випросила в голови колгоспу  Говорухи М.І. мотоцикл   М-72, попрохала Митька  Скрипченка, який вмів їздити на всьому, що має колеса, в коляску сів другий кіномеханік Віктор і 'гей'!
  Народ чекає, а хлопців немає. І раптом по селу, як кажуть в Одесі   ' пронеслася весть'  , хлопці попали в ДТП.  На трасі  Київ- Суми на дорогу вискочив  п'яний велосипедист. Митько вдарив по гальмах: Трос тріснув, нога Митька провалилася між  мотоциклом і коляскою і її тут же переломило.  Митько б'є  по  ручному гальму: мотік задирає хвіст вгору і кіномеханік летить в кущі.  Слава   Богу  обійшлося без переломів.
  Ну що?   Митька в лікарню, за мотоциклом послали машину, а кіно так і не  'состоялось'
   Через  день-два в клубі йшов плановий сеанс. Люди чекали в коридорі. Зайшов дядько Федір Кулинич. Це був розумний і працьовитий чоловік. Він міг робити все.  Кілька разів працював в районних установах, але клята горілка мішала. Отже,  зайшов  Федір і почав:
  Прийшли в клуб жінки та молодиці.
  Понадівали хустки та спідниці.
  Хто у хустці, хто у шалі,
  А картина у Вільшані.
  Просить Алла Митька як дитину
  Привезти її картину.
  Алла, як завжди звикла,
  Випросила в Говорухи мотоцикла.
  Гуртом мотоцикла завели
  Й на Вільшану подули.
І далі повна розповідь про цю пригоду у віршах. На жаль, я більше не пам'ятаю.
   А фільм   «Красное и Черное»  народ подивився.  Але всі були розчаровані:  нічого особливого. Індійські фільми кращі.
Були в селі і другі розваги. Але це зовсім друга історія

Микола Сова Тема: СІЛЬСЬКІ ІСТОРІЇ
Що їдять космонавти на орбіті?
1962р. Наша сім'я будує свій будинок. Діди Микиші(Петро та Грицько) роблять нам опалення:піч, грубу плиту. Я підношу цеглу та розчин. В центрі села встановлений гучномовець, який чутно і до нашої хати. Вранці повідомлення: в Космос полетів ще один наш космонавт. Цю новину я переповів дідам.
Ввечері сіли вечеряти. Діди випили по чарці, потім по другій і питають:
-Миколо! Ти цілий день слухаєш радіво. Оце космонавт літає та й літає. А що він там їсть?
Вже були польоти Гагаріна і Титова і в газетах описували меню космонавтів. Я почав пояснувати, що там їжа в спеціальних тубах і т.д.
Діди вислухали, випили по третій чарці, закусили і сказали:
-Шо ти нам не кажи, а горілочки йому туди точно положили. Який дурак на таку висоту полетить без горілки.

Микола Сова Тема: СІЛЬСЬКІ ІСТОРІЇ
   СІЛЬСЬКІ ІСТОРІЇ
   ЩО ЇСТЬ СТАЛІН?
  Коли ми переїхали в Сакуниху, то найиали кімнату в Хіляїв. Рядом жив Сердюк Грицько з дружиною, по вуличному -Микиш. До колективізації вони жили на хуторі Микиші. Дітей у них не було.
Моєму батьку накинули викладати німецьку мову, хоча він закінчив інститут по спеціальності 'Російська мова і література'. Тато ночами сидів над підручниками. Періодично виходив покурити. Виходив і дядько Грицько. І якось дядько Грицько і питає:
-Іван Васильович! А що Сталін їсть?
  Звідки мій батько міг це знати
Ну, говорить, мабуть їсть те, що і всі люди: хліб, м'ясо, картоплю і т.д.
  Грицько вислухав і виніс свій вердикт:
-Шо Ви там мені не кажіть, а їсть він кожний день білий хліб з сахаром.
На початку 50-х років для селян це була царська їжа.

Форум Сакунихи

Теми для публікацій та розмов

Вибори